МАКСИМ БАГДАНОВІЧ - ПРАЗАІК, КРЫТЫК, ПУБЛIЦЫСТ

Виступаючи непримиримим критиком народництва, Леся УкраУнка, так само як і М. Богданович, ніколй не оскаржувала основу основ світогляднйх позйцій народництва - народ у всій повноті його проявів у літературі (через мову, культуру, історію, світобачення тощо). У неі' було свое бачення проблем «народ», «нація», «натовп», «народна поезія». Але життя і творчість пйсьменнйці (Леся УкраУнка поезі'і, драм, лйстів, літературно-крйтйчнйх статей і оглядів) вражають своею цілісністю, своею постійністю і впертістю у відстоюванні і втіленні сво'і'х ідей, переконань, уподобань. Погляд Лесі Украі'нкй сягае у саме ядро народного світоспрййняття, у архетйпні глибини народноі свідомості. Скептицизм сі  УкраУнки  направлений  насамперед  на  позйтйвістське  бачення атури   митця, творчого процесу. Неприйняття нею народництва "^т   vcim пов'язене з неприйняттям будь-якого літературно-естетйчного канону будьякоі' тенденційності, яка стае усталеною нормою, штампом, зв'язуе' творчу фантазію поета. Скептицизм Лесі УкраУнки стосуеться всього поверхового, декларативного, стйлізованого. Звідсй - негативне ставлення  й до   імітаційного  народницького  театру  Садовського  і недолугих народних тйпів Нечуя («Бога ради не судіть нас по романах Нечуя, бо прийдеться засудити нас навікй безневинно. Прйнаймні не знаю ні одноУ розумноУ людини в Нечуевих романах, якби вірйтй йому, то вся УкраУна здалася б дурною» [4, с. 113]); і неприйняття етнографізму, декоратйвності, поверхового сприйняття народу в поетичному доробку Ю. Федьковича   («Поэтического   таланта   Федьковича   хватало   на воспроизведение      непосредственных      впечатлений      жизни      в безыскусственной форме...» [3, с. 64]. Звідсй - і критика европейськоі' соціальноУ драми без «поважноі іде'і'» (стаття «Свропейська соціальна драма в кінці XIX століття (Критичний огляд))». Говорячи про побутову драму й комедію, Леся УкраУнка називае одніею з причин невироблення и наступне: «...бо зображала (драма. — Л. Д.) більше форми суспільного життя, ніж його зміст, обмежуючись переважно в одній якійсь групі, і нарешті звелася на так звану народну п'есу» [3, с. 285]. Народну п'есу письменниця називае «так званою» через поверховий, чисто декоративний шар народного життя в ній, без «поважноі ідеі'» і без тонко вхоплених «сйлуетів народних тйпів», не говорячи вже про «гювні, рельефні постаті»: «Ся народна п'еса процвітае тепер на всіх третьорядних сценах ЗахідноУ Свропи. Сеть то сумішка етнографіі' й маскараду, мелодрами і фарсу, здебільшого зовсім позбавлена артистизму, вймірена тількй на дешевий ефект» [3, с. 285].

Лесю УкраУнку буквально в усьому цікавйть глибина явища, тому і слова «глибокий», «внутрішній» е ключовими в УУ літературно-крйтйчному Доробку. У статті «Малорусские писатели на Буковине» вона виражае свое захоплення письмом молодоУ Ольги КобилянськоУ, де зображене е глибоко пережитою внутрішньою подіею і разом з тим індйвідуальною долею й шдивщуальним стилем. Стефаник вражае письменницю глибиною, внутрішнім поглядом на народ, ірреальнймй глибинами самого ества народного, відтворенймй на рівні імпліцйтнйх кодів: «Стефаник - не народник; его «народ» не является носителем каких-то «устоев» и

⁰ Р⁰Д^етелей,   неизвестных   «гнилой   интеллигенции»,   но   именно отсутствие этих устоев и добродетелей, раскрытое умелой и любящей рукой, производит на мыслящих и чувствующих читателей более сильное, е   глубокое   и   -  более   плодотворное   впечатление,   чем   все, икнутые,    конечно,     наилучшими    намерениями,    панегирики

Дуализированному народу в народнической литературе» [3, с. 74].

Характеризуючи творчість Ади Негрі (стаття «Два направления ^! новейшей итальянской литературе»), Леся Украі'нка пише: «Аду Негр часто называют народной поэтессой, и если понимать под словом «народ рабочие классы, а народным поэтом считать того, кто воспевает жизнь выражает стремления этих классов, то такое название вполне верно ц отношению к Аде Негри. Если же народным поэтом называть того, ц усвоил не только идеи, но и саму форму народной поэзии, то такс, определение совсем не подходит к этой поэтессе» [3, с. 31].