МАКСИМ БАГДАНОВІЧ - ПРАЗАІК, КРЫТЫК, ПУБЛIЦЫСТ

М. Богдановича серйозно займае питания розмежування спорідненйх культур.  Спираючись  на  приклад  розмежування  скандинавських  і західнослов'янськйх   культур,   письменник  таким   чином   вйділяе   і білоруську культуру, яка мае усі підставй, щоб И сприймали «не як монстра, не як раритет, не як унікум, а як глибоко життеве явище, що знаходиться в руслі загальноевропейського прогресу» [1, с. 205]. I не так для всього світу, як для свого народу і тіеі' національноі' творчоі сили, яка часто ставала підмурівком для чужоі культури, М. Богданович кине: ілоруська культура аж ніяк не е простим варіантом культури велйкоруськоі'. Навпаки, в і'х особі перед нами постають два самостійні культурні комплекси, що від самого початку росли й розвивалися ежно один від другого. Відрізняючйся поміж собою і на побутовій р ооснові  і через впливи, скеровані зовні, і  на підставі подій тот   ^ЬШ0Г0 '^ст°ричного життя, вони, натурально, дійшлй до далеко не Б_0Г°^{ЖНИХ К1Нцев}их результатів» [1, с. 205]. Він справедливо назве ча     першим     проповіднйком     загального     національного відродження білорусів, побачивши в ньому національного проводиря, якщ доводив, що білорусй «е окремим, самостійнйм народом» [1, с. 213].

Брак освітй рідною мовою не дозволяе дйтйні в повну силу розвивати прйродні здібності, послаблюе іТ генетичну пам'ять, нівечйть и псйхіку, унеможливлюе ТГ зв'язок з національнйм космосом - такі висновки вйтікають із статті М. Богдановича «Голос із Білорусі. До питания про білоруську і велйкоросійську мови в місцевій школі», прйсвяченій проблемі мовно'і' асйміляціі і тісно змикаються з думками украТнського вченого О. Потебні щодо проблемы «мова і нація». «При навчанні по-великоруськи із ужйтку білорусько!" дитини викреслюеться безліч своеріднйх, чисто білоруськйх слів, образів, зворотів, і, відповідно, усі пов'язані з ними жйві, ясні й звйчні уявлення та переживания. Це безсумнівно збіднюе дитячу псйхіку. Водночас білоруська дитина зустріне довгий ряд ніколй не чутих великоруських слів, образів і зворотів, котрі наповнять "й' псйхіку темними, плутаними, нетривкими і в багатьох випадках ину цілковйто помилковими уявленнями... Вірші читатимуться неправильно, оскількй слова, вжйвані і білорусамй і великоросами, часто мають різні наголоси. Нарешті - що мені видаеться особливо небезпечним - е слова, спільні для білорусів та велйкоросів, але з цілком різнйм значениям» [1, с. 170]. М. Богданович з болем підсумовуе: «Легко уявити собі, яку вбивчу плутанину і нелад внесе в душевний світ білоруськоі' дитини будь-яка російська книжка, починаючи з букваря..-Одне ясно - те, що давати білоруській дйтйні таку книжку - означае давати 1'й замість хліба камінь і замість риби змію» [1, с. 171].

Елена Ермолинская (г. Минск)

ЛИТЕРАТУРНО-КРИТИЧЕСКИЕ ПРОИЗВЕДЕНИЯ

М. БОГДАНОВИЧА В СВЕТЕ СОЦИОКУЛЬТУРНОГО ПОДХОДА

К ПРЕПОДАВАНИЮ ИНОСТРАННОГО ЯЗЫКА

В МУЗЫКАЛЬНОМ ВУЗЕ

Социокультурный подход предполагает соизучение языка как средст общения и культуры. Язык способен включать в себя всю совокупное знаний и представлений об окружающем мире. А также отражать через щ бытия мир культуры, воплотивший всю систему материальных и духовщ ценностей, которые были созданы обществом в процессе его исторически развития.